Страхування від пожежних ризиків: чи це дійсно “панацея”?

Страхування протипожежних ризиківПро що йде мова

Донедавна державний пожежний нагляд займався розробленням відповідних нормативних документів і контролював дотримання їх вимог, а компанії, які виконували ті чи інші роботи і послуги протипожежного призначення, повинні були мати ліцензії, видані вищевказаними органами пожежного нагляду. Зрозуміло, що з цією метою кандидати в ліцензіати мали довести свою відповідність ліцензійним умовам. Крім того, працівники державного пожежного нагляду брали участь у прийнятті системи протипожежного захисту в експлуатацію.

Проте? ситуація наразі невпинно змінюється, повноваження наглядових органів поступово звужуються, а багато з їх функцій повною або неповною мірою переходять до комерційних структур і громадських організацій.

Ідуть у минуле пожежно-технічні обстеження та перевірки в “класичному” вигляді, те саме стосується ліцензування, немає вже й колишньої “монополії” на розроблення нормативно-правових і нормативно-технічних актів відповідної спрямованості, з’явилася й практика прийняття систем протипожежного захисту в експлуатацію за участі незалежної “третьої сторони”. Водночас, все частіше можна почути про страхування від пожежних ризиків. То ж давайте розберемося, що воно являє собою в розвинених країнах і чого чекати нам.

Досвід “Заходу”

Німеччина – безумовно, “законодавець мод” у цій галузі, і там (як і в багатьох інших європейських державах) вимоги щодо систем протипожежного захисту встановлено рядом різних нормативних документів одночасно. Наприклад, на додаток до європейських стандартів на такі системи існують ще й нормативні документи товариств (асоціацій) страхових компаній, вимоги яких має виконати будь-яка особа, яка має бажання (та/або зобов’язання) одержати страховий поліс. Певна річ, що вимоги таких нормативних документів зазвичай жорсткіші за вимоги стандартів.

Іншими словами, вимоги щодо систем протипожежного захисту встановлюють: майбутній власник системи, органи державної влади (які в стандартах зазвичай називають “органами, що мають повноваження”), а також страхові компанії. Зрозуміло, що майбутній власник системи (або компанія/установа, що експлуатуватиме її) основну увагу приділяє мінімізації капіталовкладень, а так само впливу системи на перебіг технологічних процесів на об’єкті.

Зі своєї сторони, органи державного нагляду зосереджуються на безпеці людей, а також мінімізації впливу можливої пожежі на сусідні об’єкти і довкілля, втрати власника об’єкта від пожежі їх не дуже хвилюють. Ще одні суб’єкти, які мають безпосереднє відношення до всього цього страхові компанії, які першочергово обіймаються мінімізацією виплат у разі настання страхового випадку.

Тобто, кожна зі сторін переслідує свої цілі і акцентує свою увагу на різних аспектах. Парадоксально, але  варіації на тему “лебедя, рака та щуки” у даному випадку ми не спостерігаємо, більше того – задоволення вимог усіх цих суб’єктів врешті решт призводить до підвищення рівня пожежної безпеки та протипожежного захисту об’єкта.

Обов’язковість страхування від пожежних ризиків зумовлює той факт, що страхові компанії мають змогу диктувати майбутньому клієнтові свої умови, а саме організовувати належним чином профілактичні заходи, пасивний протипожежний захист, а також створювати сучасні системи пожежної сигналізації та оповіщування, пожежогасіння, протидимного захисту тощо і, звичайно ж, вживати заходів щодо вчасного прибуття пожежних підрозділів та забезпечення їм можливості безпечного та якнайшвидшого гасіння пожежі.

Аби досягти всього цього, страхові компанії вимагають проектування і монтування систем протипожежного захисту з дотриманням вимог “перевірених” нормативних документів, всі ці роботи мають проводити високопрофесійні компанії, сертифіковані страховиками, з використанням сертифікованого ними ж обладнання. Після завершення монтажних робіт має проводитись перевірка готової системи так званою “третьою стороною” (іншими словами, незалежними фахівцями), а її технічне обслуговування в умовах експлуатації повинна проводити компанія, що має належний досвід.

Отже, про жодну “вседозволеність” не йдеться, просто замість ліцензування має місце жорсткий ринковий відбір підрядників. І хоча “третя сторона” виконує багато функцій, властивих “вітчизняному” держпожнагляду в класичному розумінні цього терміну, державні органи контролю також існують і функціонують. Як і на яких об’єктах – то вже інше питання.

Жорсткі вимоги нормативних документів, підтвердження відповідності продукції та послуг установленим вимогам, ринковий нагляд і, звичайно ж, “добре ім’я” або “дурна слава” – це ті регулятори, які не дають виживати упродовж довгого часу жодному недобросовісному операторові.

Після всього сказаного, мабуть, нікого не здивує, що в промислово розвиненій Німеччині кількість компаній, які займаються проектуванням, монтуванням та технічним обслуговуванням систем протипожежного захисту, на порядок менше, ніж в Україні.

Попереду великі зміни

Як відомо, з 1 січня наступного року, відповідно до Закону України “Про технічні регламенти та оцінку відповідності”, кане в Лету сертифікація в системі УкрСЕПРО, а на заміну їй має прийти європейський порядок підтвердження відповідності, який передбачає випробування продукції незалежною лабораторією з подальшою її сертифікацією і декларуванням відповідності продукції. Важко прогнозувати, коли і як само сертифікація компаній замінить собою ліцензування у сфері протипожежного захисту, але сумнівів у тому, що це станеться, вже немає.

Проте, така сертифікація сама собою проблем не вирішить, адже наразі її механізм, а також належні нормативні документи не розроблено. Варто зауважити, що в розвинених європейських державах сертифікація компаній, які займаються проектуванням, монтуванням і технічним обслуговуванням систем протипожежного захисту, є добровільною, проте переважна їх більшість таки “йдуть добровольцями”.

І вся справа в тому, що страхова компанія не застрахує об’єкт, системи протипожежного захисту якого спроектовано і змонтовано сумнівним способом сумнівними ж компаніями. А без цього самого страхування об’єкт не дадуть ввести в експлуатацію. То ж, доля компаній, які не мають відповідних сертифікатів – виконання робіт тільки на невеликих об’єктах, де щойно названих проблем не може бути за визначенням.

Слід зауважити, що на сьогодні багато в кого в Україні склалася хибна уява про те, що страхування об’єкта від пожежних ризиків означає фактичний “недопуск” на нього інспекторів уповноважених органів влади (або, іншими словами – вседозволеність).

Принаймні, в тій самій Німеччині це не так. Як вже відзначалося, страховиків першочергово цікавить захист майна і зниження можливих страхових виплат, а державу – безпека її громадян. Відповідно, факт страхування об’єкта не означає, що ніхто не поцікавиться, скажімо, станом евакуаційних шляхів.

Ще одна суттєва відмінність між поки що чинною в нас системою ліцензування та європейською системою “допуску на ринок” полягає в тому, що в Україні не існує практики надання компанії дозвільного документа, який давав би їй змогу працювати на об’єктах будь-якої складності.

Чи не головна причина цього в тому, що європейські компанії зазвичай працюють з обладнанням того чи іншого бренду (або декількох брендів), і одержання відповідних дозволів передбачає обов’язкове навчання (у тому числі з метою підвищення кваліфікації) працівників компанії фірмою-виробником обладнання. Тому й недивно, що відповідальність за готовність змонтованої системи протипожежного захисту до роботи несе навчений фахівець, а не, скажімо, пожежний інспектор, який всіх належних особливостей обладнання не може знати хоча б тому, що його цьому не вчили. Хочеться сподіватися, що й ми врешті решт прийдемо до цього.

Що робити?

Навіть і не читаючи всього, про що було сказано вище, усі розуміють, що наразі має місце суттєва невизначеність стосовно “завтрашнього дня” сфери пожежної безпеки і протипожежного захисту. Натомість мораль вже зрозуміла: за будь-яких умов “виживе” і розвиватиметься той, хто зуміє надати споживачеві якісні обладнання і послуги, а страховим компаніям і органам державної влади – підтвердження своєї компетентності.

Усе це передбачає насамперед роботу в компанії досвідчених фахівців належного профілю, які мають належний досвід, використання якісного протипожежного і технологічного обладнання та інструменту і застосування вимог відповідних нормативних документів. Як там не буде, першочергове підтвердження виконання компанією встановлених процедур – це впровадження нею системи управління якістю згідно з добре відомим усім ДСТУ ISO 9001. Тому, на нашу думку, тим з них, які хочуть зайняти (утримати) гідне місце на ринку в майбутньому, варто зайнятися цим питанням якомога швидше. Зі свого боку зауважимо, що маємо змогу і бажання допомогти в цьому.

Чого гріха таїти, усім відомо, що до багатьох вітчизняних органів з сертифікації продукції та послуг наразі є багато “питань”. Проте у разі переходу ринку на “європейські рейки” (який, як нам здається, станеться неодмінно) будь-які “домовленості” врешті решт призведуть до того, що недобросовісний орган з сертифікації спіткає та ж доля, що й недобросовісну компанію, якій він видав сертифікат відповідності: він обов’язково зникне з “небосхилу”, і добре, якщо все обмежиться тільки цим.

Вже сьогодні існують різноманітні спілки, які докладають великих зусиль, аби припинити діяльність “фірм-одноднівок”, які традиційно з’являються як гриби після дощу в часи особливих економічних труднощів. Однак, говорячи про це, мимоволі згадуєш вислів: скільки мотузці не витися, кінець однаково буде. І добре, якщо без тяжких наслідків і кримінальних проваджень проти “героїв”. Так чи інакше, матиме місце саморегуляція ринку, і той, хто не захоче грати за цивілізованими правилами, муситиме “залишити поле”.

Можна було б довго розповідати, якою є система контролювання стану систем протипожежного захисту в тій самій Німеччині, багато фактів можна назвати і стосовно того, які вимоги висуваються до європейських компаній, які працюють у цій галузі, та як здійснюється контролювання їх діяльності. Але це предмет окремого оповідання, наразі просимо шановного читача повірити на слово: не все так просто і навіть одержання сертифіката – зовсім не гарантія “безбідного існування”.

Контроль у тій чи іншій формі є і він дуже жорсткий. І хоча наразі невідомо, яку роль відіграватиме ДСНС або її правонаступник у нових умовах, нам здається, що відкидати її (його) як одного з регуляторів ринку було б невірно.

Отже, хоча багато про що наразі можна говорити лише реченнями в умовному способі, зрозуміло, що майбутнє у нашій (і не тільки) сфері – за тими, хто може надати якісні товари та послуги і підтвердити власну компетентність у сфері діяльності. Навіть найдосвідченішим і найвідповідальнішим операторам вітчизняного ринку протипожежного захисту доведеться робити ті чи інші кроки, аби пристовуватися до нових умов, які неодмінно прийдуть на заміну добре відомому “телефонному праву”. Раді були б стати в нагоді в цьому!

Вас також зацікавить

Ринок систем протипожежного захисту: Куди “д... Про що йдеться Можна довго сперечатися про те, наскільки вираз “перехід на вузьку європейську залізничну колію без зміни коліс” застосовний до нинішн...
Інспектування відповідності систем протипожежного ... ТРЕТІЙ НЕ ЗАЙВИЙ, або про інспектування відповідності систем протипожежного захисту встановленим вимогам Як відомо, в Україні чинні державні будівел...
“ПІДВОДНІ КАМЕНІ” ПРОТИПОЖЕЖНОГО ЗАХИСТУ... Я сторонник разделения труда. В Большом пусть поют, а я буду оперировать. Вот и хорошо. И никаких разрух… (Професор Преображенський) Про що йдеться ...
Інспектування систем протипожежного захисту... Про інспектування застарілих систем протипожежного захисту третьою стороною В недалекому минулому ми висвітлювали аспекти, пов’язані з залученням так...

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомлять